У сферах напівпровідників, оптоелектроніки та нової енергетики властиві фізичні властивості матеріалу підкладки часто недостатні, щоб відповідати дедалі суворішим вимогам до продуктивності пристроїв. Суть тонкоплівкової технології полягає в нанесенні ультратонкого нанесеного шару товщиною від кількох нанометрів до кількох мікрометрів, який змінює оптичні, електричні та захисні властивості поверхні матеріалу без шкоди для структури підкладки.
Від ізоляційних плівок і металевих з’єднань, що використовуються для ізоляції та провідності сигналу в мікрочіпах, до антиблікових покриттів на точних лінзах і нанозахисних шарів на електродах акумулятора, тонкі плівки розвинулися далеко за межі простих «захисних покриттів». Будь-який мікроскопічний дефект — у структурі кристалічної решітки, якості кристалів, площинності поверхні або внутрішній напрузі — безпосередньо впливає на продуктивність і термін експлуатації кінцевого пристрою.
Отже, розвиток технології тонких плівок відходить від традиційного підходу методом проб і помилок, заснованого виключно на емпіричному досвіді. Досягнення правильного балансу між взаємозалежними параметрами, такими як щільність плівки, адгезія та внутрішня напруга, у надзвичайно вузькому вікні росту залишається основною проблемою в усіх прогресивних тонкоплівкових процесах.

